Промокша до нитки, Джуньон застигла в дверному отворі, тримаючись за ручку. Її плечі нерівно тремтіли, а вона дивилася на підлогу. Бомджин, застигнутий зненацька, міг тільки покликати її на ім'я.

— Чому ти стоїш тут напівголий? Ти що, збоченець?

Її різкий голос тремтів на межі. Бомджин бездумно дивився на її спину, яка віддалялася, коли та прокрокувала повз нього, а її мокрі кроки лунали по всій кімнаті. Дівчина без вагань піднялася сходами, а промокла під дощем спідниця облягала стегна. Коли ноги Джуньон оголилися ще більше, хлопець поспішно відвернув голову і зачинив двері, щоб вітер і дощ не заходили в будинок.

Згори пролунав крик, який відбивався від стін і заповнював будинок.

— АААААА! НЕНАВИДЖУ! ЯК ЖЕ Я НЕНАВИДЖУ! ЦЕ ДРАТУЄ! НЕНАВИДЖУ ВСІХ ЇХ! ВСІХ ЦИХ БАГАТИХ ЛЮДЕЙ, ЯКІ МАЮТЬ ВСЕ! СПОДІВАЮСЯ, ЩО ВОНИ ВСІ ВСЕ ВТРАТЯТЬ! АААААА!

Бомджин посміхнувся, побачивши, як вона борсається і б'ється на ліжку, приглушена ковдрою, яку сама ж і накинула на голову. Її волосся, вологе від дощу, прилипло до чола.

— Правильно, просто забрудни простирадла, їх однаково треба вже прати, — пробурмотів Бомджин.

— АРГ! ААРГ!

Похитавши головою, хлопець витер піт після тренування, стоячи біля раковини, одягнув футболку і сів у її крісло. Зі свого місця він час від часу бачив, як її руки чи ноги борсаються над перилами другого поверху. Опираючись підборіддям на руку, він дозволив собі слабку усмішку, не усвідомлюючи, наскільки м'яким стало його обличчя.

Крики Джуньон зрештою стихли, поступившись місцем тиші. За мить ковдра була відкинута вбік, і вона вибігла вниз по сходах. Її розпатлане волосся нагадувало пташине гніздо, і Бомджин мусив стиснути зуби, щоб не розсміятися.

— Не бачив у тебе цього одягу, — зауважив він, злегка нахмурившись, коли встав.

Дівчина на мить завмерла, незграбно стискаючи край завеликої сорочки, а потім різко випалила:

— Отримала від них.

— Що?..

— Я пролила сік на свій одяг, і вони сказали мені переодягнутися. І дали сорочку, яку носять їхні співробітники. Вони зробили це навмисно, щоб посміятися з мене.

Бомджин, який збирався дістати рушник зі своєї сумки, зупинився і повільно повернувся до неї.

— Тоді чому ти все ще в ній?

Джуньон гнівно подивилася на нього, відкинувши мокре волосся з обличчя.

— А що ще я могла зробити? Я пішла так поспіхом, що не взяла з собою нічого, щоб переодягнутися і брудний одяг лишила там.

Вона навіть не встигла договорити, як Бомджин зняв свою футболку і простягнув їй.