Одного разу Джуньон втекла з дому посеред ночі, рятуючись від насильницьких нападів матері, і опинилася в темному кутку сусіднього кварталу, наче привид. Кілька годин по тому вона повернулася і побачила, що та засинає під ковдрою.

Її мати була типом людини, яка ніколи не турбувалася про благополуччя своєї дочки. Проте дивно, що вона так хвилювалася, коли Джуньон не поверталася додому всю ніч. Було очевидно, що мати була розлючена, бо думала, що та провела ніч з чоловіком.

Одного разу Джуньон побачила паспорт матері. З часом жінка швидко постаріла, і це не здавалося дивним, але насправді між ними була різниця лише у 17 років.

Її мати вже давно перестала думати про її батька: дійшла висновку, що він не має права зватися людиною, не після того як полишив її, дівчинку молодшу ніж нині Джуньон, не взявши жодної відповідальності за її вагітність.

Якби він загинув в якомусь нещасному випадку, це просто було б дратівливом проявом лихої вдачі, не більше.

Чи то була любов, чи щось інше, але мати, яка народила її в сімнадцять років, збожеволіла, коли побачила, як її дочка повернулася після ночі, проведеної з чоловіком. Можливо, вона побачила в Джуньон себе.

Така, як вона, ніколи не продалася б чоловіку за гроші.

А, Хьосу. Ідіотка.

Джуньон цокнула язиком, і на мить насторожилися. Їй здалося, що вона почула кроки по траві і швидко схопила ручку та почала щось записувати у своєму блокноті. Незабаром двері відчинилися.

— …

Запах Бомджина доносився з вітерцем, а дівчтна, вдаючи, що нічого не чує, навіть не підняла голови.

Бомджин, спостерігаючи за її працею, позіхнув та недбало підійшов до раковини.

— Рамену?

— Я не голодна.

— Два яйця?

— Сказала ж, не буду, — буркнула вона, але хлопець проігнорував її протести та взявся розпаковувати локшину. Коли він потягнувся за четвертою пачкою, Джуньон не витрималамя і крикнула:

— Гей, я ж сказала, що не їстиму! Сам усе будеш їсти!

Бомджин повільно обернувся на неї, його погляд був холодним, однак і Джуньон не була з тих, хто легко відступається. Вони зустрілись очима, і хлопець з усмішкою підняв брову.

— Злишся?

— Так. А тобі що з того? — різко та злісно відповіла вона.