Кроки були легкими і тихими, але щось здавалося не так. Хоча це і була звична дорога, а палиця в її руці була тією, яку вона часто тримала, в повітрі відчувалася незвична напруга. Джуньон підняла погляд і поглянула на постать Бомджина, яка тепер була оповита темрявою.

Що Бомджин думає про мене?

Раніше вона була роздратована через Хьосу, але тепер замислилася: а що, якщо Бомджин вважає, що вона має поганий характер?

Ну і що? У людей завжди виникають непорозуміння. Було б краще, якби ми поговорили раніше, але, звичайно ж, було не до того.

Вона зітхнула, міцніше стиснувши палицю. Її рука стала слизькою від поту. Це був найгірший день для навчання, який вона могла згадати. Щоразу, коли вона намагалася зосередитися, слова Бомджина спливали в її голові, розсіюючи в її розумі англійські слова, які вона вчила, та математичні формули, які вже встигли вкоренитися. Це був майже природний процес.

«Я не міг поводитися так, ніби ми знайомі».

Його голос мав на диво приємний тембр, і якщо забути про первинний страх, то він був не такий вже й поганий.

«Ти не отримаєш нічого хорошого, якщо зблизишся зі мною».

Джуньон примружилася. Якщо це було через можливість викриття їх сховку, вона могла погодитися. Але якщо це було через те, що він хвилювався, що її репутація може бути зіпсована через чутки про нього…

— Моя репутація і так уже на дні. — пробурмотіла вона собі під ніс, і Бомджин, який йшов попереду, озирнувся на неї. Джуньон знизала плечима і підняла свою спітнілу руку, показуючи її йому. — В мене руки слизькі.

— Треба обмотати її чимось, типу хустинки, а не скотчем...

Бомджин недбало простягнув їй свою сторону палиці, яку тримав у руці, взагалі не обмотану. Шорстка текстура дерева була приємнішою на дотик, ніж липкий скотч, і коли дівчина взяла палицю, то все ще відчувала на ній тепло рук Бомджина. Вона відчула якесь дивне хвилювання, але швидко відкинула цю думку і продовжила.

— Тобі коли-небудь говорили, що ти дуже милий?

— Ти втомилася? Що за дурниці? Його байдужа реакція змусила Джуньон нахмуритися. Вона гнівно подивилася на його потилицю, поки він йшов, не помічаючи її погляду. Дівчина закотила очі і гірко посміхнулася.— Ти прийдеш сюди на вихідні?

— А що?

— Бо я навряд чи зможу.

— Чому?

— У мене є справи у місті.

— У місті?

Бомджин пригальмував, ніби уважно слухаючи її відповідь. Джуньон трохи нахилилася вперед і прошепотіла: