— Як почуваєшся?

— Га?

Джуньон безтямно повторила раптове запитання. Бомджин відповів грубувато, його тон був різким.

— Хіба ти не взяла ліки з медпункту?

— Ох, я весь час спала... І тепер, коли ще трохи відпочила й тут, почуваюся краще.

Відчуття було таке, ніби гострі шипи, котрі до цього стирчали вгору, м'яко опустилися донизу. Коли очі дівчини звикли до темряви, постать Бомджина стала чіткішою. Він сидів трохи згорбившись, спершись ліктями у коліна.

— Що з тобою таке?

— Просто невелика втома. Я погано спала. Гадаю, у мене досі є невеликий жар. - пробурмотіла Джуньон, торкаючись свого чола.

Напівобернений до неї Бомджин попросив зачекати і різко підвівся. Він швидко спустився, наче міг чудово бачити в темряві.

Зненацька в кімнаті спалахнуло яскраве світло, і Джуньон затулила обличчя руками. Хлопець саме ввімкнув освітлення.

“У нього справді погляд, як у кота” - дивлячись на нього, подумала дівчина, а потім протерла очі і заговорила: — Відтепер завжди вмикай світло, коли піднімаєшся нагору.

Бомджин зупинився, наливаючи воду в чашку, і подивився на неї. Його губи з чітко окресленими контурами вигнулися в усмішку.

— Як ти можеш турбуватися про те, що я можу звернути собі шию, будучи такою кволою?

— Я хвилююся за себе, бо буду єдиним свідком твоєї смерті...

— Як турботливо з твого боку.

Почувши таку відповідь, Бомджин ледь чутно розсміявся. Дивлячись на нього, дівчина побачила, як хлопець дістає щось із задньої кишені, тримаючи чашку в одній руці. Вона згадала, як він брав ліки з медпункту раніше.

Побачивши, що він готується піднятися назад, вона незграбно підвелася. Але Бомджин насупився і похитав головою.

— Не вставай. У тебе ще паморочиться в голові.

У голосі хлопця було щось таке, що привертало увагу. І не лише тому, що світло відкрило його проникливий погляд у повному обсязі, але вона слухняно сіла на місце.

Він швидко піднявся крутими сходами, подаючи їй воду та ліки, злегка нахилившись. Збентежена Джуньон прийняла їх з покірним виразом обличчя.